Думка Громадівця

Олена Треммері. Поки є майбутнє, надія не втрачена. Частина 3,4

Частина 3. Випробування владою – найтяжкий іспит. Чого варті Старійшини Нації?

4. Господь посылал к вам рабов Своих, пророков, с раннего

утра посылал, - и вы не слушали и не преклоняли уха своего,

чтобы слышать.

5. Вам говорили: «обратитесь каждый от злого пути своего и

от злых дел своих и живите на земле, которую Господь дал вам

и отцам вашим из века в век;

6. И не ходите во след иных богов, чтобы служить им и

поклоняться им, и не прогневляйте Меня делами рук своих, и

не сделаю вам зла».

7. Но вы не слушали Меня, говорит Господь, прогневали Меня

делами рук своих, на зло себе. Иеремия

гл.25

Зосереджу увагу читача на двох персонах: на Л.Д.Кучмі та О.О. Морозі. Враховуючи той багаторічний досвід, що дані особи отримали, перебуваючи у системі державного управління та по багатьох інших чинниках, в наявності вже має бути принаймні відповідного рівня інтелект, здатність до всебічного аналізу та володіння духом. І, безумовно, помітна всім явна незавершеність власної реалізації.

Історично, ці особи мали б виконувати абсолютно точну роль, або місію, що відповідає положенню видимого Творця Держави. Як не дивно, наразі біографічно вони й виконують її, звісно, в міру власної якості, якої набули станом на даний час. Проте є можливість вдосконалення їхньої участі, як Дар для них. Для цього їм могла би бути надана інформація про стан речей та про засоби переведення у публічну площину механізму зміни системи державного управління, що, в свою чергу, внесло би загальну ясність та прозріння у всьому. Звісно, при умовах наявності особливого сприйняття інформації та розуміння відповідальності за її використання. Для стовідсоткової гарантії кожен з них наразі проходить своєрідний іспит, який, в першу чергу, демонструє їм самим власну якість (див. «Звернення до Старійшин Нації»).

Загалом мова йде про спроби передачі відомостей про існуючий здавна проект «Держава Україна», що сягає своїх коренів до пращурів, у якому саме і закладений механізм, або ключі, відтворення справедливої державності через зміну системи управління. Причому у такій досконалій формі, щоб навіть сліпий міг побачити, а глухий – почути. Особа, або група осіб, що буде гідна реалізувати Проект, дійсно увійде в історію України Творцем Держави, а народ отримає життєву реалізацію!

Наразі немає сенсу описувати деталі цього Проекту, бо це, по-перше, дуже цінна річ, а по-друге, це буде схоже на різноманітні домисли, яких досить вирує у інформаційному просторі, активовані передвиборчою лихоманкою. Зокрема, його загальна оболонка викладена у попередніх моїх статтях. Поступовий перехід Проекту у видиму площину у вигляді зміни системи державного управління відбувався і відбувається зараз, тому слід спиратися виключно на факти і всім нам продовжувати досліджувати.

Щоб не інтригувати далі читача, мушу визнати також, що попри моє бажання, отримую інформації рівно стільки, скільки відпущено журналісту з певного джерела. Однак моя діяльність в тому і полягає, щоб і надалі аналізувати факти та описувати події, що пов’язані із зміною системи управління в Україні. Усі мої публікації у майбутньому стануть підґрунтям однойменної книги: «Проект «Держава Україна»: зміна системи управління в українському суспільстві». Основною метою мого дослідження є визначення положення, змісту та ролі України у світі. Проте, щоб прийти до певних висновків, спочатку слід дослідити Україну зсередини. Зробити це доцільніше через її громадян. Глава книги «Хто є хто в Україні» як раз і має на меті дослідити роль та якість конкретних громадян, що мають презентуючу роль, в розрізі їх місця, ступеню відповідальності та якості в контексті покладених на них або взятих на себе ролей та функцій.

В процесі дослідження, я маю професійне право ділитися отриманою інформацією також і з персонажами моїх публікацій. Як кажуть: головне попередити, щоб потім не казали, що не знали. Отже…

Лідеру СПУ Олександру Морозу найпершому було приділено уваги ще влітку та повідомлено достатньо, більше, ніж кому іншому, про загальну сутність Проекту, без деталей. Я особисто була свідком його зустрічі і в курсі подробиць розмов тет-а-тет з певною особою. До того ж, Олександр Олександрович отримав відповіді на хвилюючі його запитання стосовно причинно-наслідкових зв’язків власних біографічних та політичних подій. Зокрема, було роз’яснено, до чого ведуть різні можливі шляхи його політичної діяльності і який в нього є вибір. Абсолютно вільний вибір людини нести ту відповідальність, яку вважає необхідною. Його вибір відомий.

Також Леонід Кучма у листопаді отримав від мене кілька десятків запитань, що мають проявити його якість, а заразом і готовність або неготовність до діалогу із суспільством. У відповідь його прес-служба повідомила мені, що Леонід Данилович поки що «у від’їзді і зв’язку з ним немає». Наразі, 30 листопада екс-президент вже приймав гостей у будиночку Фонду на П.Орлика, тому більша частина запитань до екс-президента, що приведена нижче, поки що риторична.

Можливо, презентуючим особам, що оточили себе власною мудрістю і возвели гординю в ранг переваги, важко зрозуміти, що незалежний журналіст ставить їм запитання не для них самих, і не для себе особисто. По-перше, для з’ясування рівня свідомості, інтелекту та допитливості, далекоглядності світогляду. По-друге, для з’ясування спроможності усвідомити та осягнути інформацію, здатності вийти за межі власної «мудрості». І, нарешті, гідні чи не гідні особи отримати Дар та оцінити ступінь благословення?

Адже незалежно ні від кого, навіть від тих, хто відводить собі чільне місце, Проект не зупинявся і не зупиниться, як той швидкісний потяг, а можливість заскочити на нього, тобто отримати механізм та ключі – це, скоріше, подарунок долі. Як для народу, так і для того, хто претендує увійти в історію Держави.

Проте повернімося до Старійшин. Після публікації «Звернення до Старійшин Нації», де були поставлені конкретні запитання до О.Мороза та Л.Кучми, перший таки відповів, хоч і через секретаря. Судіть по тексту самі:

«Олександр Олександрович ознайомився зі статтею та іншими Вашими міркуваннями. Він вважає, що давати оцінки чи висловлювати побажання легше, ніж нести відповідальність за їх ефективність.

Пропозиції автора, на жаль, віртуальні, відповіді на поставлені запитання давно опубліковані.

Що стосується «втраченого шансу», то його оцінка занадто суб’єктивна, вона перебільшується автором ідеї. Використовувати цю обставину для, умовно кажучи, громадського осуду, в будь-якому разі некоректно, - вважає О.Мороз.

Олександр Олександрович просить вибачення за брак часу для зустрічі.»

В даному випадку можу лише відповісти, звертаючись, правда, не до секретаря, а до самого Олександра Олександровича:

Шановний Олександр Олександрович! Роки Ваших старань дійсно заслуговують на велику повагу, з якою я особисто ставлюся до Вас і Вам це відомо. Тому і повідомляю, що Ви знову трохи помилилися, тому що ніякого дійсного Проекту Ви не отримували, бо Вам його просто не надавали. Тому про ефективність судити – марна річ. А про віртуальність ідей Вам краще знати. Вас перевірили на спроможність сприйняття, щоб показати Вам, насамперед, Вас же самого і повідомити досить важливі речі. При цьому жодне слово, що було Вам сказане, не є пустим і має свій сенс. Судить справедливо, бо будь-яке положення, в якому Ви перебуваєте - з Вашої власної волі. Судіть справедливо, бо у Вас ні до, ні під час, ні після - нічого не просили. Судіть справедливо, бо Ви поки що єдина особа в Україні, яка хоч і не багато, проте достатньо зіткнулася з абсолютною єдністю, якістю і відповідністю слова, справи та дії. Судіть справедливо, бо судитиме себе. Судить справедливо, бо Ваша сторона слабка. І як не дивно, саме з цієї причини я на Вашому боці (не маю на увазі Ваші претензії на президентство), звичайно, в міру Вашої свідомої відповідальності. А неусвідомлене – це Ваша справа з Богом, а не народна, тим більше, не моєї скромної персони.

З повагою, Олена Треммері.

40. …и положу на вас поношение вечное и

бесславие

вечное, которое не забудется. Книга

Иеремии гл.23:40

Щодо Леоніда Даниловича, що «у від’їзді», хоча суті справи це не міняє. Як людина, лише він сам може відповісти собі, чи має ще зобов’язання перед народом або достатньо вже зроблено. І навіть усвідомлюючи це, людина вільна у виборі у всьому і завжди. Тим більше, що людина і так невтомно працює над пошуками відповідей, випускаючи власні мемуари, одну книгу за одною. До слова, у 2007 році вийшла у світ чергова книга Леоніда Даниловича «Після Майдану», яка, на думку автора, є спробою «…подумать, проанализировать, сопоставить мысли и наблюдения и даже, если хотите,- пролить свет на кое-какие вещи…». Це, безумовно, одна з можливостей почитати думки Старійшини Нації, або, як кажуть, «листи з далека». Можливо, що ця книга таки трохи «проллє світло на деякі речі» і що в ній близького нам по розумінню – побачимо! Сподіваюся також, що громадяни зможуть знайти в ній відповіді на багато запитань, зокрема і на мої. Ну а якщо не в цій книзі, то мабуть у наступній, і якщо не в його, то в моїй – напевне.

Шановний Леоніде Даниловичу!

1. Під час Ваших двох президентських каденцій система управління знаходилася під Вашим абсолютним контролем. Як на Ваш теперішній погляд, чи правильно була організована робота підвідомчої Вам системи управління?

2. По якому принципу Ви формували команду виконавців під час Вашої каденції: за принципом професійної придатності чи по принципу легкого управління на основі того, що Вам було вигідніше чути у той чи інший момент?

3. Чи були у Вашій практиці такі моменти, що серед Вашого оточення були люди, про яких в народі кажуть: «нерозумному сказати поклони бити, той лоб собі розіб’є», а іноді і все навкруги?

4. Чи усвідомлювали Ви відповідальність за людські долі і душі під час виконання Вами обов’язків Президента? Чи усвідомлюєте Ви таку відповідальність зараз?

5. Чи знаєте Ви, що Вас бояться журналісти, що цей міф страху передається у суспільство і залишається в історії разом з Вами? Ви бажаєте нейтралізації цього міфу?

6. За час Вашого Президентства було відтворено у новій якості організацію спецпідрозділів, їх повноваження та взаємодії. Що Вами особисто внесено в базисну основу підготовки спеціалістів спецслужб, зокрема, стосовно їх якісного особистісного складу?

7. Як Ви вважаєте, відомий Вам набір осіб і особистостей – це єдиний «персонал» державотворення, чи є ще невідомі навіть Вам і служби, і особи та, зокрема, незнайома Вам якість відомих всім категорій?

8. Нещодавно хтось в ефірі зазначив, що скандали як інструмент політичного тиску на опонентів небезпечні тим, що виходять з під контролю ініціаторів цих скандалів. Хто, на Вашу думку, насправді керує інформацією та досконало контролює ситуацію?

9. Чим, на Ваш погляд, є фінансова криза: природне явище чи закономірність, економічний колапс чи інструмент впливу та керування?

10. Яке місце у Вашому особистому житті Ви відводите Богу, у що вірите, Ваші особисті переконання?

11. В інтерв’ю «Українській правді» у 2005 р. на контекстне запитання щодо можливості виправлення помилок, Ви відповіли, що «можливо, щось відкоригував і відшліфував би». Що саме Ви вважали б за необхідне змінити, якщо б така можливість у Вас з’явилася?

12. Ви створили Благодійний Фонд та берете участь у конференціях і форумах. Та якщо сьогодні, окрім цієї діяльності, з’явиться нагода щось змінити у суспільстві, у чому ви бачите свої функції як особи з відповідними знаннями та досвідом? Що б Ви могли запропонувати країні та її громадянам?

13. Чому Ви створили діючий Фонд, а не, наприклад, організацію з реабілітації невинно засуджених? Адже і Вас засуджують, а реабілітувати нікому! Хоча абсолютно можливо!

14. Ваша постпрезидентська стриманість – це прояв невпевненості, страху в доживанні віку або це витримка в очікуванні моменту початку ще невиконаної місії, про яку, як Ви вважаєте, ніхто не здогадується, бо Ви й самі такій об’єктивності до кінця не довіряєте через недостатність інформації?

15. Від виконання якої місії Ви б мали повне задоволення як фахівець і повну рівновагу просто як людина? Що конкретно Ви б бажали зробити? Що Вам для цього потрібно?

16. Для досягнення певної особливої мети, як правило, слід чимось поступитись. Чим Ви готові поступитись заради можливості отримати нагоду щось змінити? Якщо для цього було б потрібне примирення Ваше та Вашого опонента - Олександра Мороза, чи погодилися б на таку співпрацю?

17. Якщо б Вам була дана можливість сприяти Вашому опоненту О.Морозу відродитися в якості громадського діяча, Ви би подали руку допомоги або залишили б його в падінні, в якому він показово перебуває?

18. В житті так буває, що людина попри те, що, здається, весь світ проти неї, отримує шанс щось змінити, відшліфувати, незавершене – завершити, невиконане – виконати. Як Ви вважаєте, коли у громадянина з’являється така нагода, проте він відмовляється скористатися цією можливістю, то чи знімається відповідальність за невикористаний шанс по певних пунктах?

19. По багатьох ознаках, і на відміну від Вашого попередника, Ви могли б відповідати якісному положенню Старійшини Нації. В такому випадку Ви один з небагатьох, кому міг би бути довірений механізм об’єднання суспільства через зміну системи управління та «ключі» до цього механізму. Чи відповідає якість Вашої особи такому положенню? Чи спроможні Ви це прийняти і правильно цим розпорядитися?

20. Чи розумієте Ви, що кого б не було обрано (поставлено) на пост Президента Держави в поточній кампанії, цій особі не буде надано переліченого вище і та особа не виконає не лише задекларованого, а й не досягне бажаного особистого, а виконуватиме місію, якої не буде свідома через брак власної якості?

21. Чи усвідомлюєте Ви, що задані Вам запитання мають пряме відношення до згаданої інформації у п.19 і що Вам зроблено однозначну пропозицію?

На останок, щоб не склалося враження, що я рекламую літературний витвір Л.Кучми, скажу відверто: книгу «Після Майдану» цілком не читала, але мені було достатньо продивитись декілька її уривків, щоб впевнитися, що й цього разу Л.Кучма не спромігся бути відвертим, в першу чергу, перед самим собою. Взяти хоча б такий факт:

«Меня критикуют за ошибки в кадровой политике. Я и сам критикую себя за это. Ошибки действительно были…Упрекать меня можно в другом. При решении кадровых вопросов я, может быть, слишком доверял людям, поэтому не раз ошибался…».

Шановний Леоніде Даниловичу! З конфіденційних джерел і не лише з них відомо, що під час виконання Вами обов’язків Президента Держави Ви здійснювали кадрову політику за принципом обов’язкової наявності компромату на виконавців, які були, в першу чергу, у вашому оточенні, задля жорсткого лялькового маніпулювання людьми. Як факт, коли компромат з’явився і на Вас, система державного управління розвалилася. Чим же у такому випадку є Ваші намагання в Вашій книзі показати себе людиною, що помилялася лише через надлишок віри у (поганих) людей, довіри до безпосереднього оточення? Адже кожен відповідає за власну позицію і ви, власне, нікому не довіряли. Хоча, якщо по правді, то одні лише біографічні факти якості осіб в вашому оточенні свідчать про те, що і лінивий не міг би довіряти таким людям! Чи розумієте Ви, що збираєтесь обманути хіба що себе? Що Ви спроможні визнати по правді? Як Ви вважаєте, чи багато часу Вам довірено на це і, як наслідок, на можливість віддати Україні належне? Чи усвідомлюєте Ви, що під поняттям «віддати належне» мається на увазі як мінімум - реабілітація невинно засуджених, вбитих і пограбованих у роки Ваших каденцій? Як максимум - створення явних засобів проти рецидиву таких явищ: тої дрібниці, яку, по суті, Вам належить виконати, в першу чергу, для себе.

З повагою, Олена Треммері.

 

Частина 4. Як не добре їсти багато меду, так і домагатися слави - не є славою.

10. потому что земля наполнена прелюбодеями, потому

что плачет земля от проклятия; засохли пастбища

пустыни, и стремление их — зло, и сила их — неправда;

11. ибо и пророк и священник — лицемеры; даже в доме

Моем Я нашел нечестие их, говорит Господь.

Книга Иеремии гл.23.

Деякі читачі можуть запитати, чому серед Старійшин не названий ще й Петро Симоненко. Так, голова лідера КПУ вже окрасилася сивиною і він теоретично має повне право відноситися до Старійшин, але про нього, як і про екс-президента Леоніда Кравчука, сказати можна небагато. Тому потреба перевіряти, а тим більше, довіряти їм впливовий механізм управління немає сенсу. Перший екс-Президент наразі визначився зі своєю власною реалізацією. А Лідер КПУ лише гравець, причому у чужій грі.

Петро Симоненко не є носієм комуністичної ідеї, а лише експлуатує її для власних політичних, рівно як і корисних цілей, бо в Україні ще залишилися ностальгуючі громадяни, здебільшого пенсіонери та ветерани, що складають значну частку електорату. Його діяльність, зокрема, і комерційна, а також власні принципи життєдіяльності, не відносяться до декларативних ідей КПРС. Хіба що частково, у частині маніпулювання свідомістю найбідніших, тобто не самореалізованих верств населення, що ладні йти знову «ділити майно багатіїв». Однак особисто Петро Миколайович не є бідною людиною, тому не допустить такого розгулу пристрастей своїх прихильників. Все, на що спроможна верхівка нинішніх очольників КПУ – на показуху. А ще - відбити мозки воїнам-інтернаціоналістам, що висловили свій протест проти відкриття відреставрованого пам’ятника Леніну напередодні Дня пам’яті жертв Голодомору, який, зокрема, був спричинений за часи панування КПРС. Цілком у традиціях цієї партії відповідати на протест – репресіями. Однак протести проти КП не припинятимуться доти, доки живуть люди, що постраждали від дій комуністів усіх часів. Змінити ситуацію назавжди можливо лише одним шляхом – покаянням КП перед народом. Будь-хто, хто очолюватиме КП, нестиме разом з ім’ям партії і відповідальність за її діяльність: за жертви репресій, за загиблих в Афганістані, за пограбованих Ощадбанком людей… Перелік довгий. Петро Симоненко, як спадкоємець ідеології, замість доказів кулаками мав би вийти на публічний громадянський суд і визнати провину КП перед усіма людьми, зокрема, перед українцями. Якщо, звісно, вистачить духу. Тоді з Петром Миколайовичем буде про що вести мову.

Досконалість Проекту «Держава Україна» полягає ще й в тому, що у певний проміжок часу в ньому є місце для реалізації кожного громадянина без винятку, хто спроможний його осягнути. Шанси рівні для всіх, різними є лише обставини, за яких можливе сприяння у цій реалізації.

На початку публікації я обіцяла приділити увагу історичній ролі чинного Президента Віктора Ющенка. Час його каденції відзначився наявністю безперечного факту: це юридична доступність судової системи. Нюанс в тому, що цей факт не можна приписати самому Президентові, бо він сам скористався ним ще до того, як прийняв присягу. Зрозуміло, що не можна його приписати і Л.Д.Кучмі. Тобто цей факт відбувся не за бажанням когось з зацікавлених осіб. Взагалі, ні за чиїмось. З відомих джерел відомо, і об’єктивність тому доказ, що надалі впроваджується окрім юридичної, вже фактична доступність інституту суду. Більш того, здійснюється приведення судового інституту і зв’язаних з ним державних інститутів до необхідного якісного стану виконання призначених функцій. Не випадковим є і дорослий характер передвиборчої програми кандидата в Президенти В.А.Ющенка. Правда її не можна назвати і успішною, бо успішна програма поки що недоступна. Ані йому, ані його оточенню (в усіх формах). Чому недоступна? На це запитання зможе відповісти сам Віктор Андрійович, але з часом. Наразі, наскільки відомо, суть його особистої успішної реалізації базується на започаткуванні справи відродження банку «Україна». Саме про це заявляв і сам В.Ющенко на початку своєї каденції. Символічно те, що розвал цього банку – це, по суті, розвал держави Україна в мініатюрі. А, відповідно, його відродження – це показовий, якісний і фактичний зміст відродження Держави. І наскільки відомо, така програма існує, вона досконала, має конкретне цільове призначення. Очевидно, ця програма має відношення безпосередньо до Віктора Андрійовича і може стати безпрограшною для кандидата. Можливе запитання: чому в такому разі вона йому не надана? Відповідь проста: В.А.Ющенко - чергова особа на положення Старійшини нації: саме такі громадяни фактично стають ними. Відповідні ж інструменти вони отримують лише тоді, коли мають відповідну якість. І ніяк не по-іншому. Шкода, якщо Віктор Андрійович прослідує на вибори з віртуальною програмою. Тому що це єдиний з кандидатів, хто знає трохи більше інших, особливо в питаннях, що таке відповідальність не лише за дії і слова, а й за бездіяльність.

На цьому я закінчую серію публікацій з розділу «Хто є хто» майбутньої книги про «Проект «Держава Україна». Резюмую розділ переконанням у древній, як світ, істини: «Не надейтесь на князей, на сынов человеческих: если положить их на весы, все они вместе легче пустоты».

На жаль, мушу констатувати, що на цей час ані серед претендентів на пост Президента, ані серед Старійшин немає жодного гідного, кому можна було б довірити інформацію про проект «Держава Україна». Однак, ця інформація не тайна, її може отримати будь-яка людина через усвідомлення закономірностей та реалій життя. І якщо така людина до того ж прагнутиме взяти відповідальність за цілий народ, Україна отримає істинного Лідера Нації. Поки є майбутнє, надія не втрачена.

Надалі у своїх публікаціях я намагатимуся відобразити послідовність подій у відповідності та наочному зв’язку з давно записаним як Проект, а також поступово надаватиму читачеві можливість бачити події, в яких ми живемо і будемо жити, у відповідності із джерелами Проекту. Якщо зможу, то буде вказано і автора Проекту.

І ще я маю переконання, що воля вибору, у будь чому, будь чого – це не просто цінна річ, а неоціненний багатьма з нас Дар.

 

Думки авторів статей, які публікуються у розділі "Думка Громадівця" не є офіційною позицією Української Громади. Ми надаємо кожному активному громадівцю право висловити свою думку і бути почутим.